Українці все більше цікавляться продуктами з козячого молока, оскільки це корисно. Через це більшає козиних ферм, але виникають питання з племінними тваринами.
З кожним роком інтерес до козівництва зростає, з'являються нові великі ферми та пропагується здорове харчування на основі козиного молока. Хоча ця продукція набагато дорожча, ніж з коров’ячого, проте все ж має свого покупця. Останнім часом в Україні зріс попит на якісні сири, зокрема і з козиного молока. Молоко чи кисломолочні продукти реалізувати важче. За словами Мар’яна Троцького, голови Громадської спілки «Вівчарство та козівництво України», нині у козівництво інвестують навіть люди, які раніше до сільського господарства не мали ніякого відношення ― юристи, вчителі, художники.
Збільшується й кількість племінних репродукторів. Їх ще доволі мало — лише п’ять. Проте показовим є той факт, що три було зареєстровано цього року. Серед них: ФГ «Камандхєну Англо-Нубійські кози», СК «Добриня», ФГ «Козий двор». Ще є ФГ «Тетяна 2011» та ФГ «Золота коза», які зареєстрували по дві породи (кожну з цих ферм рахують як два репродуктора - Ред.). «Якщо рік тому було три племінних господарства, то цього року сім. І якщо була раніше тільки зааненська порода, то зараз і англо-нубійська, і альпійська. На сьогодні більшість племрепродукторів розрахована на внутрішній ринок», — говорить співвласник племінного репродуктора «Золота коза» Тетяна Орловська. Але племрепродуктори, які тільки відкрилися, поки що не продають кіз іншим фермерам, а лише розширюють свої потужності.
Козівництво зрушило з мертвої точки
Проте, як зазначають експерти та власники ферм, попит на молодняк перевищує пропозицію. Ферми сімейного типу, для яких це більше хобі, збирають кіз по селам. Проте ті, хто хоче займатися цим професійно, звертаються до перевірених фермерів, або ж до племрепродукторів. Наприклад у ферми «Бабині кози» нема статусу, проте є репутація, яка допомагає їм збувати козенят. Попит настільки великий, що вони не можуть його задовільнити. За словами Тетяни Орловської, є попит на велике поголів’я — від 50 до 1000 голів в одні руки, але замовлення на триста і більше голів жодний племрепродуктор поки що не зможе виконати. Вони самі з початку року продали трохи більше 100 тварин. Цікавим є і той факт, що її підприємство цього року відправило партію молодняка до Вірменії. А це вже означає, що Україна може стати цікавою на території СНД у цьому сегменті.
Але в тому, що українські племрепродуктори обгрунтовано мають свій статус, сумніваються навіть всередині України. За словами Володимира Фичака, директора ПП «Генетика і Селекція», в Україні не зареєстрована галузь козівництва. «Жодної нормативної бази не затверджено по бонітуванню кіз, нема стандартів по молоку, по породах, навіть племінного свідоцтва нема розробленого та затвердженого державою на козу чи цапа», — говорить він. В Україні існує контрабанда тварин. Їх завозять через кордон з Польщею, або в Рені. Тому важко сказати, яким способом тварина потрапила в Україну.
З тим, що галузі нема, згодна і власниця господарства «Камандхєну Англо-Нубійські кози» Марина Алексєєва. За її словами, галузь розвивається семимильними кроками, держава почала проявляти інтерес до козівництва, але ця робота ведеться дуже повільно. «Дивлячись на те, яких тварин імпортують в країну не можна сказати, що галузі нема, але треба пам’ятати, що головне не тільки не втратити імпортовану готову селекцію, а і не втратити своє, ісконно українське районоване поголів’я тварин. Імпортовані тварини вже в Україні і треба розуміти, що це вже генофонд України, який потрібно зберегти і примножити. Імпортують в більшості випадків товарне поголів’я, але в невеликій кількості в Україну приїжджауть і племінни тварини. Чому в невеликій кількості? Тому що це дуже дорого і дуже важко. Проте, з будь якого товарного козинного стада є можливість обрати групу тварин, з якою можна працювати як з племінним ядром», — сказала вона.
За словами заступника голови правління в ГС «Вівчарство та козівництво України» Наталії Якименко, в Україні є господарства, що мають статус племрепродуктора, та ведуть племінну справу, згідно діючого положення «Про державний реєстр суб’єктів племінної справи у тваринництві». Але оскільки система пострадянського типу ведення племсправи для козівництва суттєво відрізняються від світової практики, це унеможливлює визнання народжених племінних тварин навіть від офіційно завезених із закордону. Галузь козівництва і цілому знаходиться в початковому розвитку, тому згідно з євроінтеграцією, та нормами ЕС, ми маємо відійти від системи радянського контролю, та впроваджувати світовий досвід в козівництві.
Робота в галузі кипить
Цього року Асоціація племінних кіз запустила облік племінних і товарних кіз України, над яким працювала два роки. Бо не може так бути в країні, що перелік племінних репродукторів є, а обліку тварин — ні. За її словами, він особливо потрібний, аби відтворити гарне поголів’я з того, яке має будь-яка козина ферма. Якщо тваринна справді з гарними показниками, то на сам перед треба її не загубити, не втратити потомство цієї тварини, а також професійно підбирати пару для того щоб це потомство отримати. Також існують труднощі і з експертною суддівською оцінкою тварин — її фактично нема. «Судівсько-експертна оцінка це не просто бонітування, це набагато більше: генотип, повноцінний профіль, лактації ,потомство і багато іншого. Що стосується бонітування, то це лише частина повноцінної суддівсько-експертної оцінки тварини, яка є базовою для подальшої роботи з твариною. Його слід проводити в кожному господарстві та кожної тварини», — говорить Алексєєва.
Крім того, за словами Наталії Якименко, Асоціація «Вівчарство та козівництво України» зараз домовилась про співпрацю із школою бонітування що розташована в Асканії-Нова , яка буде навчати фахівців: ветеринарів та зоотехніків від їхньої спілки. Ще є багато відкритих питань в козівництві, але вони працюєть над тим, щоб козівництво в Україні було визнано в світі, та узгоджене із всіма гравцями ринку.
