Найбільший внесок в валовий внутрішній продукт, найбільший роботодавець, постачальник кожного другого експортного долара і один з найбільших платників податків.
Всі ці критерії відносяться до українського агровиробництва. А свіжі дані Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) свідчать про те, що Україна — єдина країна в світі, де держава не підтримує аграрне виробництво. Навіть більше: відкачує з нього гроші.
Простіше кажучи, від дійної корови — агросектора — Україна не тільки отримує молоко, але і намагається ще брати з неї кров і знімати шкуру.
Українські парадокси: хто платить — той залишається без музики
Досить парадоксально, що аграрний сектор навіть не потрапив в сферу пріоритетів стимулювання експортоорієнтованих галузей, яку затвердив уряд. Зате перші місця серед пріоритетів посіли модні нині сектор інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ), сектор креативних послуг, моди і дизайну, культурні та цифрові послуги, образотворче та сценічне мистецтво, туризм, і навіть сектор машинобудування, який за багато років державної протекції і підтримки зміг народити лише Ланос, який не став конкурентним навіть на внутрішньому ринку.
Зараз сумарна вага цих галузей в українській економіці і в експорті коливається в межах статистичної похибки і, ясна річ, ці сектора навіть не можуть в найближчому майбутньому стати ні локомотивами вітчизняної економіки, ні, тим більше, постачальниками валюти в країну. Лише скромно пріоритетом номер сім вказано харчопром.
Невблаганна статистика, яку намагаються ігнорувати євангелісти реформ, говорить про зовсім інших локомотивах українського економічного зростання.
Так само не можна ігнорувати той очевидний факт, що саме аграрне виробництво — найбільший постачальник валюти в країну, навіть якщо аналізувати експорт в товарному розрізі. У таблиці - ТОП-10 товарів українського виробництва, які дають 50,9% експортної виручки. Чотири з десяти позицій цього рейтингу зроблені агросектором.
Страшний діагноз: про що говорять дані ОЕСР
Що б не говорили ліберальні євангелісти-реформатори з нової генерації українських політиків, які мріють про українського технологічному прориві, Україна — аграрна країна. Близько 14% її ВВП формує агросектор- це друга позиція рейтингу країн-членів ОЕСР. При цьому українська аграрка — найбільший роботодавець: тут задіяно понад 15% населення країни, за цим показником країна входить в ТОП-10.
Здавалося б, країна повинна підтримувати галузь, яка є куркою, що несе золоті яйця. Але тут починається повне задзеркалля, в якому Україна примудрилася винайти унікальний велосипед і намагається рухатися на ньому за своїм унікальним шляхом.
В Україні - найнижчий в світі номінальний коефіцієнт державної протекції в агросекторі, всього 0,92. Яку можна порівняти величину — лише 0,98 — має Казахстан, де внесок агровиробництва в ВВП менше 5%. У той час як у більшості країн цей показник перевищує одиницю, а в Ісландії і Кореї близький до двох. Усереднений серед країн ОЕСР коефіцієнт державної протекції в агросекторі становить 1,1.
Але сама плачевна ситуація для українського агровиробника — в сфері державної підтримки. Колонка таблиці Producer Support Estimate якраз говорить про ту саму спробу здирання шкури і кровопускання корові, яка дає молоко. Україна виявилася єдиною країною, де частка державної підтримки в доходах агрогосподарств має від'ємне значення — мінус 7,1%. Це означає, що агросектор віддає державі більше, ніж від нього отримує. Схожа ситуація і в сфері співвідношення сплачених агровиробниками податків і отриманої держдопомоги — мінус 1,77% від ВВП. Це означає, що держбюджет «відкачує» з агросектора у вигляді податків суму, близьку до 20 мільярдам гривень. Натомість на це аграрії отримують з держбюджету близько 6 млрд гривень — приблизно таку суму складають бюджетні агродотації за всіма програмами державної підтримки.
Тому досить дивною виглядає ситуація, коли щорічно українському суспільству намагаються представити ці 6 мільярдів гривень як «божевільні гроші». Для порівняння, в Росії показник ваги держпідтримки в доходах агрогосподарств перевищує 12% при внеску галузі в ВВП всього лише 4,7%. Доходи ісландського агровиробника на 55,7% складаються з бюджетних трансферів (частка у ВВП — 6,3%), схожа ситуація в Норвегії і Кореї, де більше половини доходів агропідприємств — бюджетні гроші.
