До 2022 року Україна має повністю відмовитись від виробництва молока другого ґатунку. Наскільки можливо це зробити в сучасних економічних реаліях?
Першого липня селяни полегшено зітхнули: «молоко від населення» буде прийматись переробниками на будь-які цілі ще півтора роки. Новий ДСТУ 3662:2015, в якому відсутнє молоко другого ґатунку, фактично вступить в дію з 1 січня 2020 р. Однак і тоді жодної заборони на переробку низькоякісної сировини не буде. До 2022 року її планують використовувати на технічні цілі.
Нагадаємо, ще в травні 2017-го Мінагрополітики заявило про свої наміри відмовитись від другосортного молока. Новий стандарт, в якому містяться тільки класи, екстра, вищий та перший, мав вступити в дію 1 січня 2018-го. Однак цей процес відтермінували до липня.
За оцінкою Асоціації виробників молока, майже третину сировини для подальшої переробки постачають домашні господарства. Аналітик молочного ринку компанії Інфагро Максим Фастєєв зауважує, що заготівельник наразі закуповує в селян молоко другого ґатунку за ціною 4 грн./кг. Але перепродає його заводу на 1−2 грн. дорожче, оскільки витрачає кошти на збирання та охолодження. Зрештою це молоко з доставкою потрапляє на завод по ціні 7−8 грн./кг. Водночас той самий завод купує фермерське молоко кращої якості за ціною 8−9 грн./кг, тобто приблизно за ті самі кошти. Здавалось би, кінцевому переробнику вигідно взагалі відмовитись від другосортної сировини. Але, хоча вона низької якості, молока від ферм на всіх не вистачить, говорить заступник директора ПрАТ «Куликівське молоко» Анатолій Дідур. За його словами, взимку, коли попит на молоко зростає, завод купуватиме його в усіх: агрохолдингів, ферм та населення. Адже переробник мусить виготовити той об'єм продукції, який вимагається контрактами. «З молока другого ґатунку ми виробляємо сухе молоко, масло та сухе молоко для тварин. Фасоване молоко, сметана, йогурти, які ми постачаємо супермаркетам, а також продукція на експорт виготовляються з сировини вищого класу, — розповідає Дідур і додає, що підприємство не зупиниться, якщо заборонять використовувати молоко другого ґатунку. Але при цьому зменшиться обсяг сировини, зросте собівартість продукції, внаслідок чого збільшиться її ціна»
Дві різні кооперації
За даними Держстату, протягом трьох останніх років чисельність поголів'я у господарствах населення скоротилась на 210 тис. голів, до 2364 тис. голів станом на 1 січня 2018 року. А обсяги виробленого молока з 2015 по 2017 рік — на 431,4 тис. т., до 7514,8 тис. тонн
По-перше, село урбанізується — численність мешканців скорочується, а ті, що залишилися, воліють працювати на агрокомпанії. По-друге, щоріч із зростанням цін на паливні матеріали та фураж утримання корів стає все більш затратним. Наприклад, мешканець села Джулинка Вінницької області Сергій Згуровський розповідає, що, здаючи молоко по 4 грн./л, протягом місяця заробляє до 3000 грн, витрачаючи на утримання корови до 2000 грн. в місяць. Тож, якщо в господарстві 1−2 корови, працювати з ними невигідно.
Виправити ситуацію частково може кооперація власників ВРХ: домашні господарства складаються грошима і разом купують доїльну установку та охолоджувальний танк. Наприклад, Руслан Давіцкій із села Жидачів Львівської області тримає близько сотні корів і входить до кооперативу «Молочний дар». Останній об'єднує 18 господарств із семи районів Львівської області. В «найменшого» учасника — вісім корів. Руслан розповідає, що кожен з вісімнадцяти приватників має доїльне обладнання, яке дозволяє отримувати сировину високої якості. «Я можу в день продати 1 т молока, а кооператив — 10 т. Коли ми виходимо на ринок як один гравець з 10 т молока, з нами вже починає рахуватися завод» — пояснює Давіцкій. Щодня молоковоз Самбірського заводу заїжджає в кожен район і купує у членів «Молочного дару» молоко по 7,20 грн./л. За документами ця сировина постачається заводу від одного кооперативу. Усе це стало можливим в рамках канадського проекту «Розвиток молочного бізнесу в Україні». Програма була націлена на підтримку дрібних та середніх виробників. А як бути тим, у кого дві-три корови? Руслан Давіцкій розповідає, що «молоко від населення» досі залишається низької якості. Можливий вихід для селянина — здати в оренду свою худобу більшому господарству й отримувати по 5 грн. за кожен літр молока, що дасть його корова. При цьому всі витрати на годівлю та догляд несе орендар.
Однак не завжди кооперація вирішує проблеми молочників. Якщо кооператив об'єднує невелику кількість учасників, кожен з яких тримає по дві-три корови, практично нічого не змінюється. В селі відкривається молокоприймальний пункт. Хтось один збирає у населення молоко, зливає його у пластикові бочки, вантажить їх на причеп та доставляє в неналежних умовах до приймального пункту. Потім завод купує в кооперативу цю сировину — так само як і в населення — за ціною другосортного молока. Зрозуміло, що такі «кооперативи на папері» жодним чином не сприяють розвитку і зростанню прибутковості молочного виробництва домашніми господарствами.
Зі свого боку уряд у 2018 році виділив мільярд гривень на розвиток фермерства і кооперації. Існує програма, яка дозволяє кооперативам відшкодувати 70% вартості обладнання для доїння і зберігання молока. До переліку вітчизняної техніки, вартість якої частково компенсує держава, входять декілька доїльних установок, танків охолоджувачів молока, установок для прибирання гною виробництва компанії «Брацлав». У Мінагрополітики обіцяють розширити цей перелік. А поки селяни не поспішають утворювати нові кооперативи, говорять експерти. Серед можливих причин — страх втратити субсидію при більших заробітках, брак досвіду й загальна пасивність населення.
Чого очікувати від перехідного періоду?
Чи вдасться за 3,5 роки покращити ситуацію? Протягом цього періоду частка молока другого ґатунку в переробці може значно скоротитись. Через високі затрати на утримання корів й низькі прибутки від продажу молока люди просто вирізатимуть худобу. До того ж кількість сільського населення в Україні щорічно скорочується і, відповідно, приватних господарств також стає все менше. «Я думаю, що реально відмовитись від другого сорту можна буде тоді, коли його частка не перевищуватиме 10%, такий обсяг вже не буде серйозно впливати на ринок, навіть якщо виникне ризик його неприймання» — зауважує аналітик молочного ринку Максим Фастєєв. Фактично це може означати, що низькоякісне молоко таки потраплятиме на переробку, але по документах воно буде проходити як молоко першого ґатунку.
З 1 січня 2020-го до 1 січня 2022-го року молоко другого ґатунку досі прийматимуть, але виключно на технічні цілі. Це продукція, яка не споживається як харчовий продукт, а підлягає подальшому переробленню, та використовується як технічна добавка, пояснює к.т.н., доцент НУБіП України Юлія Слива. Наприклад, такою продукцією може бути сухе молоко, казеїнат тощо. Виробництво сухого молока супроводжується процесами пастеризації за високих температур та сушіння, які пригнічують розвиток мікрофлори. В подальшому сухе молоко використовують як технологічну добавку в харчовій промисловості або під час виробництва кормів. Також із молочного білка казеїну отримують складну речовину — казеїнат. Він має широке застосування у виробництві водостійких фарб, лаків, пластмас, косметики тощо. З молока низької якості можна отримувати технічний жир і теж в подальшому його переробляти, але це дуже дорого, зауважує фахівець. Тобто з економічної точки зору набагато вигідніше привести молоко другого класу до першого шляхом дотримання гігієни, аніж витрачати ті самі ресурси на утримання корови й виробляти сировину низької якості. Попри це, молоко другого ґатунку не зникне повністю. Навіть коли буде заборонено його використання в харчових цілях, селяни продаватимуть його один одному та на стихійних ринках, говорить Олена Жупінас.
