Контрольоване вивільнення азоту — важливий інструмент оптимізації роботи рубця

Коли ціна на молоко й маржа хороші, багато хто «розслаблюється» в плані балансування поживних речовин і не приділяє належної уваги виробництву мікробного протеїну. Коли ж ціни на молоко демонструють круте піке, а на протеїнові корми злітають угору, в нас не залишається іншого шляху, як пітніти над раціонами, щоб поліпшити виробництво рубцевих мікробів.

Чому це потрібно робити? Досягаючи хорошої контрольованої ферментації в рубці (підтримання належного рівня рН чи кислотності), ми вбиваємо одразу два зайці. По-перше, збільшуємо виробництво енергії з клітковини, крохмалю та інших вуглеводів, спожитих твариною. По-друге, оптимізуємо потік мікробного протеїну з рубця. У результаті цього виробляється більше «ідеального» протеїну і знижується потреба в дорогих кормових компонентах, що є джерелом енергії та амінокислот для корів.

Значно складніше задовольнити потреби рубцевої мікробіоти, ніж самої корови. Якщо це робити неправильно, ріст окремих мікробів уповільнюється і змінюється їх ферментаційна поведінка, як наслідок — виробляються небажані ферментаційні кислоти, наприклад, молочна, яка знижує рубцевий рН.

Одна з найбільш необхідних поживних речовин — перетравний у рубці протеїн, який розщеплюється на аміак (NH₃) та амінокислоти. При правильному поєднанні джерел азоту поліпшується перетравність клітковини, що веде до контрольованішої кислотності в рубці. Крім того, при такій ферментації більше виробляється ацетату й бутирату, внаслідок чого поліпшується вироблення коровою молочного жиру. Метою має бути підтримувати такий рівень рубцевого аміаку, який оптимізує мікробну активність і допомагає уникнути ситуації, коли аміак у надлишку або в дефіциті.

Справжнім викликом для фермерів та консультантів із годівлі є те, що клітковина перетравлюється повільніше, ніж крохмаль та інші вуглеводи. Така неоднаковість у рівні перетравності різних вуглеводів стала ще більшим каменем спотикання недавно, бо було зроблено крок у бік зменшення кількості протеїну, який згодовується коровам. Ця зміна, в свою чергу, породила ще одну проблему — необхідність забезпечення аміаку й амінокислот для бактерій, що перетравлюють клітковину.

Додаючи сиру сечовину, ми надто спрощуємо ситуацію з балансуванням раціонів і розщепленням протеїну фуражу. Потрібно контролювати вивільнення аміаку в рубці, щоб задовольнити потреби повільноростучих бактерій, які перетравлюють клітковину. Цього можна досягти завдяки стабільному постачанню в рубець аміаку впродовж дня, уникаючи сплесків і падінь його концентрації, які можуть траплятись при нестабільному споживанні корму (графік 1).

Графік 1. Рівень рубцевого аміаку залежно від різних схем годівлі, змодельованих за допомогою програми cncpsv7

Джерело: Mike Van Amburg, Cornell University.

Це той випадок, коли відносно нова технологія використання продуктів з контрольованим вивільненням небілкового азоту може задовольнити потреби целюлозолітичних бактерій (бактерії, що перетравлюють клітковину). Дослідження показали, що з використанням цієї технології можна поліпшити перетравність клітковини, краще контролювати рубцевий рН і збільшити виробництво мікробного протеїну, таким чином покращивши забезпеченість корів амінокислотами.

Продукт NitroShure™ — це джерело небілкового азоту з контрольованим вивільненням. Якщо правильно ввести продукт в раціон на рівні до 180 г/день/корову, то можна отримати такі переваги:

більше виробництво мікробного протеїну;

краща перетравність клітковини;

краща молочна продуктивність, вихід молочного жиру і протеїну (таблиця 1);

вивільнення місця в раціоні (100 г продукту можуть замінити 600 г 44-процентного соєвого або 700 г ріпакового шроту), яке дасть додаткову гнучкість у його балансуванні;

можливе незначне заощадження на вартості кормодня (раціону) залежно від ціни кормових білків і стратегій балансування;

можливе зниження готівкових витрат на корми і збільшення використання кормів власного виробництва.

Таблиця 1. Вплив згодовування Nitroshure™ і сечовини на молочну продуктивність дійних корів

Джерело: Highstreet et al. (2010), Livestock Science 129:179−185